Вже Різдво на порозі!

Всі ми покладаємо особливі  й радісні надії на прихід зими. Адже саме взимку ми святкуємо багато світлих, добрих та веселих свят - це день Святого Миколая, Новий Рік, Різдво Христове. І саме Різдво має особливий родинний характер, забарвлене доброзичливістю, теплотою, сподіваннями на краще. Ми чекаємо, що Дитя-Христос, який приходить до нас у зоряну Різдвяну ніч, наповнить новою доброю силою наші серця і душі.

Різдво в Україні – одне з найважливіших свят у році, що має багатовікові традиції. Найбільше вони збереглися на Західній Україні, де вплив «совка» не був надто сильним і не знищив нашу давню  культуру. Та із становленням української незалежності, всі надбання наших пращурів стали швидко поширюватися країною, традиції святкування релігійних свят стали відомі усюди. Те, про що колись боялись говорити наші бабусі і дідусі, тепер на устах у кожного: від малого до великого.

Україна має свою унікальну культуру та історію. Взагалі, цикл релігійних зимових свят вважається чи не наймістичнішим з усіх. В цей період ворожать на майбутнє, вірять в прикмети, по-особливому вшановують тих, хто відійшов у вічність. Та найулюбленішим і найцікавішим, як для дітей, так і для дорослих, є свято Різдва Христового. До нього ретельно готуються заздалегідь. З періоду жнив, після закінчення збору урожаю, роблять Дідуха – головного атрибута Різдва. Збирають його з різних злакових видів культур: колосків жита, пшениці, вівса, проса, а також добавляють у сніп різні духмяні трави. Хто з господарів має свою пасіку, той неодмінно робить з воску свічки, які використовують у молитві на Свят Вечір. Діти та молодь збираються разом та вчать колядки, готують вертепи. Важлива робота в господарстві має бути завершеною до свят. Господині прибирають оселю, розвішують вишиті рушники, застеляють нові скатертини. Кожний господар намагається придбати новий одяг та посуд для всього сімейства. Протягом Пилипівського посту, який триває з 28 листопада до 6 січня, кожний член родини має неодмінно підготуватися до Різдва, пробачити всі образи, прийти до церкви на сповідь.

Надзвичайно цікавою традицією в надвечір’я Різдва є Свята Вечеря або «Багата кутя», до якої обов’язково входять дванадцять (за кількістю апостолів) пісних страв, кожна з яких має свій символ. Головна страва Кутя – символізує єднання з Богом, пшениця в якій – це сакральна частина вечері – тема життя і смерті, єднання світу живих із світом померлих, мак – символ мучеництва, безневинно пролитої крові, мед –  чистоти.

Особлива по значимості страва – це  горох – «сльози» Божої Матері, які проливаються за наші гріхи. Страви з капусти символізують міцність, скупченість, співпрацю, а з риби – віру, що і є основними складовими християнства. Обов’язково готують  душенину або пісний борщ з грибами. Як і голубці з картоплею, ці страви означають мир, злагоду та Божу любов. Вареники символізують достаток, а грибна підлива до них – продовження роду. Страви з квасолі є символом здоров’я та довголіття, а узвар п’ють для очищення тіла та душі, для приготування якого використовують тільки ту воду, яка була набрана до сходу сонця. Не забувають в цей Вечір і про найменших, тому для них готують солоденьке – пампушки з начинкою із маку, вишень або рожевого повидла. Всі, хто повірили в Бога – отримали вічне життя, Ісус любив дітей, і вважав, що саме таким, як вони, належить Царство Небесне, то ж пампушки – це символ вічності. «Хліб усьому голова», тому і у Різдвяному меню є паляниці та короваї. В різних куточках України  страви можуть несуттєво відрізнятися.

Перед Вечерею господар заносить в домівку солому і сіно, щоб це

нагадувало про те, що Спаситель народився не в царських палатах, а в яслах овечого хліву. Соломою стелять підлогу, а сіном застеляють стіл, на кожний кут кладуть по головці часнику – оберігаються від нечистої сили. В цей день нічого не їдять аж до сходу першої зірки. Розпочинається Свята Вечеря молитвою, за святковим столом запалюється свічка. Одну тарілку завжди ставлять лишньою – для духів померлих, які, вважається, неодмінно приходять на це свято. Тому після Вечері не прибирають нічого зі столу, щоб їх не образити. Господар починає трапезу із куті, за ним і вся родина. Існує думка, що на Свят Вечір треба їсти ложками, щоб у домі був мир і злагода і не було ніяких непорозумінь у стосунках, які символізує виделка. Вечеря триває не довго (близько двох годин), тому протягом цього часу не бажано вставати з-за столу.

Далі починається найцікавіше. Повечерявши, колядують. Діти співають під вікнами у сусідів.Вони підходять до хати, просять господаря благословення на колядування. І за це отримують солодощі або гроші. Ті діти, яким виповнилось по п’ятнадцять років – розігрують вертепи, різдвяні оповідання. Їх запрошують до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримуються, вклоняються всім, хто у господі, і поспішають до іншої хати. Молоді парубки та дівчата збираються і ходять один до одного у гості. Вважається, що кому протягом вечора пощастить скоштувати кутю дванадцять разів, тому щаститиме цілий рік. В цю ніч не лягають спати, кажуть: «Хто проспить Різдво, той проспить Царство Небесне». Зранку всі люди йдуть до церкви на Святкову Службу Божу. Так зустрічають перше велике свято – Свято Різдва Христового.

Як співається у відомій колядці, що до нас ідуть «три празники в гості»,

тому на цьому різдвяні свята не завершуються. 14 січня ми відзначаємо свято Святого Василя, якому передує Щедрий Вечір («Щедра кутя»): теж із дванадцятьма стравами, але вже не пісними. Після Вечері діти йдуть щедрувати, а молодь збирається для ворожіння на суджених.  І завершує Цикл Різдвяних Свят – Хрещення Господнє, напередодні якого  маємо останню Різдвяну Вечерю, так звану «Голодну кутю». В давнину ощадливі господині готували страви на весь святковий період, і тому, до Богоявлення їх вже майже не залишалось – так і з’явилась  така назва. Протягом цього періоду вітаються один з одним: “Христос народився – Славімо Його”.

Різдвяна легенда

Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік

Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

На столі свята вечеря,

вся родина за столом,

 відкриває Ангел двері

 позолоченим крилом.

 Пахне хлібом і кутею,

 сяє зірка, сніг рипить

і колядка над землею

з добрим Ангелом летить.

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ

З Новим Роком!!!!

Вітаємо Читачів нашого блогу

             з Новим Роком!

Нехай він принесе вам чимало неповторних миттєвостей, яскравих вражень, нових досягнень, а будь-яка діяльність приносить користь та задоволення.

Неначе в казці добрим дивом 
Хай Новий рік у дім ввійде.
Щоб цілий рік жилось щасливо, 
І завжди малося усе. 
Хай рік Новий, Різдво Христове 
Вам подарують дні  казкові, 
Мов чистий сніг, що землю гріє, 
Хай зігріває Вас надія

Чарівна ялинка сяє і дітей усіх вітає

Ось, ось, вже зовсім, зовсім скоро, запалають, заіскряться вогниками новорічні свята. Разом із ними у кожну оселю завітає затишок, тепло і, звичайно ж, диво. Так вже склалося, що саме у такі зимові дні всі ми, незалежно від віку, чекаємо на казку. І вона приходить до нас...

До новорічних свят приміщення часто прикрашаються новорічними іграшками,візерунками й сніжинками, вирізаними з паперу. Подібні візерунки й орнаменти для наших предків були не тільки святковою декорацією, але й оберегом. Безсумнівно, паперові сніжинки є одним із найпоширеніших новорічних атрибутів. Ними прикрашається все навкруги. І, навіть, якщо не має справжнього снігу, сніжинки на вікнах будинків, шкіл, бібліотек,дитячих садків та вітринах магазинів створюють по-справжньому зимовий настрій. Нарядні, красиві, немов мереживо, вони привертають до себе увагу і вдень, і вночі.

Не залишили вони байдужими й учасників клубу «Умілі рученята» дитячої бібліотеки.Грудневе засідання клубу було присвячено виготовленню новорічних прикрас із паперу. Трішки фантазії та терпіння й у руках кожного учасника, завдяки майстер-класу Віхрової Аліни ,«розквітла сніжинка» чи новорічна іграшка.
 У відділі обслуговування дошкільнят та учнів 1-4 класів Горностаївської районної бібліотеки для дітей розміщена виставка дитячих робіт гуртківців «Умілі рученята» під назвою «Чарівна ялинка сяє і дітей усіх вітає». До уваги відвідувачів нашої бібліотеки тут представлені різноманітні витвори на зимову тематику. 

І справді, дивовижно красиву казку можна створити власними руками з простого паперу. Завдяки новорічним прикрасам, виготовленим власноруч, ми не лише зробили гарною нашу бібліотеку, але й подарували свято, радість і любов своїм читачам.

 Всіх бажаючих переглянути виставку запрошуємо завітати до районної бібліотеки для дітей. Виставка діятиме протягом зимових свят 2016-

2017рр. 

«Із чарівної хмаринки Миколай Святий зійде і бажані подарунки під подушки покладе».

Ось  прийшла зима і принесла з собою цілий календарик чарівних зимових свят, найулюбленіше в дітей -  День святого Миколая. З цим святом у кожен дім приходить добра казка.  За  повір’ям у ніч з 18 на 19 грудня опускається з небес на землю святий Миколай-Чудотворець, заходить до кожної оселі і дарує дітям чудові гостинці. Але тільки, якщо ви чемні, працелюбні і любите читати – чекайте вранці чудовий подарунок. Тому що, бешкетникам і ледачим Миколай приносить різки, розповіла присутнім бібліотекар молодшого відділу Аліна Віхрова.

У дитячій бібліотеці в цей святковий день зібралися діти які дуже люблять читати, щоб взяти участь в розважальному святі «Із чарівної хмаринки Миколай Святий зійде і бажані подарунки під подушки покладе».

Вони гарно підготувалися. Діти розповідали віршики та співали пісні про святого Миколая, ділилися враженнями про свої подарунки, які знайшли вранці під подушкою.

А потім взяли участь у літературній грі "Хто знає більше про святого Миколая?".Малятам гра дуже сподобалася, адже вони дізналися багато цікавого про цього святого, відповідаючи на цікаві запитання бібліотекаря.

На закінчення свята -подивились мультимедійну відео-подорож «Миколай мандрує світом».

До свята працівники бібліотеки оформили книжкову виставку «Дива святого Миколая», яка своїм яскравим оформленням привертає увагу відвідувачів бібліотеки.

Для маляток пропонуємо переглянути збірку мультфільмів і пісень про святого Миколая

Для діток, які вміють читати 

пропонуємо почитати вдома: казки, оповідання та легенди про Святого Миколая.

День святого Миколая

В Україні 19 грудня відзначають День святого Миколая - покровителя дітей і мандрівників.

Святий Микола (або Ніколаус), якого зараз вважають персонажем фольклору, був візантійським єпископом, прославившись своєю любов'ю до дітей і допомогою бідним. Він ніс своє служіння в стародавній Лікії, "місті Миру" (ця місцевість розташована поблизу сучасного турецького міста Демре).

Існує чимало легенд про добрі справи Святого Ніколауса. Так, одного разу Ніколаус вирішив допомогти трьом сестрам, яких через бідність ніхто не хотів брати заміж. Вночі він кинув їм через трубу димоходу три мішечки із золотими монетами. Після допомоги сестрам Ніколаус продовжував допомагати бідним городянам, залишаючись непоміченим і дивуючи все місто. Він приносив у будинки іграшки та теплі речі для дітей, ліки для хворих. А найголовніше, Ніколаус робив це все не для слави, а таємно і від усієї душі. Одного разу вночі люди захотіли вистежити того, хто ж так всім допомагає, і були вражені, що ним виявився молодий Миколай. Після цього місцеві жителі обрали його своїм єпископом.

Здійснюючи паломництво до Єрусалима, Микола Чудотворець на прохання подорожніх заспокоїв розбурхане море. Завдяки його молитві ожив матрос, який впав із щогли і розбився на смерть. Утримавши меч ката, святий Миколай врятував від смерті трьох чоловіків, невинно засуджених користолюбним градоначальником.

Після смерті єпископа в місті почали відбуватися чудеса: хворі, які приходили до його могили, зцілялися, а образ Миколая захищав людей у далеких подорожах і життєвих негараздах. Миколая Чудотворця вважають найбільш близьким до Бога святим, посередником між Богом і людьми.

День святого Миколая - бажане свято для дітей. Напередодні свята малюки пишуть йому листи з побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть на вікно, просячи передусім здоров'я собі та батькам. У переддень свята діти згадують всі свої добрі та злі вчинки і зважують, яких більше. Ввічливі і чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні - різочку.

У деяких країнах вважають, що до дітей Святий Миколай приходить не один, а із свитою. До неї входять двоє янголят, які повинні інформувати покровителя про слухняних дітей, і двоє чортиків, які розкажуть св. Миколаю про всі витівки малюків.

У сучасні часи з'явилась добра традиція: саме у день святого Миколая дбати про сиріт та знедолених дітей, даруючи їм подарунки.

Вважають, що свято Миколая - останній день у році, коли можна розрахуватися з боргами, адже сам чудотворець регулярно ділився з нужденними.

Колись господарі в цей день варили пиво, скликали гостей, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали кращих коней і з піснями їздили навколо села, "бо треба знати, чи слизький сніг цього року випав". Старожили вірили, що все зло, яке з'являється серед людей, виникло саме тому, що тепер ніхто не варить святому пива.

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколини святки, на які варили кутю та узвар, щоб наступного року забезпечити врожай жита і плодів. У Західній Україні до цього дня випікають спеціальне печиво - "миколайчики", які кладуть дітям під подушки разом з іншими подарунками.

На Поділлі хто першим прийде вранці до хати, той буде першим "полазником". "Полазами" вважають чотири дні в році: Введення, Миколи, Ганни і Різдво або Новий рік. У ці дні також першим перейти двір повинен господар, і ніхто інший. Кожен господар встає в цей день раніше, ніж зазвичай, і йде годувати худобу. Прийшовши до хліва, каже: "Дай Боже, добрий день, щоб худобонька здорова була, і я з тобою ще й зі своєю дружиною!".

На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, хліб з грудочкою солі і йшов кропити господарство, худобу та збіжжя, примовляючи: "Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого зла".

Дівчата з цього часу починали підготовку до святців: шили новий одяг, готувалися до святочних ворожінь.

Св. Микола опікується воїнами, водіями і мандрівниками, допомагає бідним у скруті. Його вважають покровителем дітей та студентів, моряків, торговців і лучників.

У народних переказах святий Миколай боронить людей від стихійного лиха, а насамперед на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки завжди брали із собою образ святого чудотворця.

Кажуть, що "якщо на Миколу піде дощ, то буде добрий врожай на озимину". А якщо буде мороз, то рясно будуть родити овочі. У сучасній Україні з Дня святого Миколая починаються зимові свята, у багатьох містах відкриваються ялинки.

"Від свята до свята" (зимовий цикл свят)

7 - грудня - Великомучениці Катерини

7 грудня християни вшановують пам’ять Великомучениці Катерини. Здавна цей день був святом Дівочої долі, та згодом церква пов’язала його з Великомученицею Катериною. Свято Катерини передбачає чимало обрядодійств – молодь влаштовує жартівливі вечері. З цього дня починаються сильні морози. Здавна в народі говорили: “На святу Катерину – ховайся під перину”.

13 грудня - Андрія Первозванного

13 грудня православні християни відзначають свято на честь святого апостола Андрія Первозванного. Водночас свято має і дохристиянське походження, це традиційний день ворожінь. Але головне цього дня - не забувати головної суті - славити пам'ять апостола, який приніс християнство на київські землі.

17 грудня Мучениці Варвари

Свята Варвара жила в ІІІ ст. у фінікійському місті Іліополі. Після смерті матері її виховував батько Діоскор, який був багатим і шляхетним міщанином, переконаним язичником. Познайомившись з християнами, Варвара згодом прийняла святе хрещення від олександрійського священика. Не зламали Св. Варвару ні погрози батька, ні увіщування та тортури управителя Мартіана.

Зважаючи на непохитність та те, що й інші почали наслідувати її християнську дорогу Варвару вирішили стратити. У 306 році Св. Варварі та її послідовниці — дівчині Юліанії було відсічено голови, а Діоскор та Мартіан, як оповідали, загинули того ж дня від блискавки й громовиць.

18 грудня - Преподобного Сави

Вісімнадцятого грудня - День Преподобного Сави, в народі - Сави, батька зимового Миколи. 
Віруючі за християнською традицією вшановували преподобного Саву Освяченого, який у 8 років таємно від батьків пішов у Капподокійський монастир. Там прийняв чернецтво і згодом ніс чернечий подвиг у Палестинській пустелі. Преподобний Сава зцілював молитвами і творив чудеса.

Варвари і Сави називали «миколаїними» святами. На відміну від свята Варвари, наступний день, Сави, вважався здебільшого чоловічим. На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора “і савити, і варварити, і куделю кучматити”. Хто ж не працював, то казали: “Савила та Варварила і сорочки собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку обірвали”... 

22 грудня -  Святої Анни

Це свято — на честь зачаття праведною Ганною Богородиці. Згідно з переказами, Анна відзначалася побожністю і милосердям до вбогих. Вона була бездітною, що вважалося ганьбою між людьми. Разом зі своїм побожним чоловіком Йоакимом вона наполегливо просила Бога у молитвах про потомство. У протоєвангелїї мовиться, що одного дня явився їй ангел Господній, який приніс радісну вістку від Бога: її молитва вислухана. Щаслива Анна відразу поспішила до Єрусалима, щоб скласти Богові свою сердечну подяку. Там вона зустрілася зі своїм чоловіком, який також мав вістку від Божого ангела.

Щасливий для них день сповнення Божої обітниці настав 21 вересня. Праведне подружжя тримало на руках дитя, яким обдарував їх Господь після довголітнього чекання. Була це Марія, Матір Ісуса Христа.

День зачаття святої Ганни не позначений якимись особливими обрядодіями. Хіба що вагітні остерігалися працювати. Проте у давнину це була окрема і досить значна дія, бо в народі свято називають «родинами сонця». Свято припадає на день зимового сонцестояння, після чого сонце «повертає на літо, а зима на мороз». Відтак казали: «Прийшли Ганки — сідай у санки!».

Цього дня юні дівчата збиралися, щоб узгодити, як святкуватимуть різдвяні свята. З Дня Ганни починали готуватися до свят і жінки: мастили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.

До Дня Ганни відноситься низка спостережень, пов’язаних із бджільництвом: «Починають бджоли мед їсти», «Ходять у погріб до бджіл, щоб добре роїлись».

У ріднім слові - цілий світ

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

О гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

О слово рідне! Подарунок мами!

О пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами.

Та слова рідного нікому не віддам!

М. Лещенко

Щороку, 9 листопада, починаючи з 1997 року ми відзначаємо День української писемності та мови. І кожен громадянин відзначає свою причетність до свого народу, своєї мови. Створена на світанку людської історії, мова розвивається, живе в народі. За приблизними підрахунками, на землі сьогодні існує 3000 мов. Життя мови залежить від народу, який несе її у своїй душі, звичаях, піснях і культурі. Рідна мова – це мова батька, мами, мова народу, серця.

Українська мова. Вона нам рідна як мама й тато, як земля, на якій зростаємо. Мелодійна, ніжна, материнська мова. Без мови немає народу.

Наша писемність і мова – це чиста криниця, із якої б’є, мов сльоза, джерело. Вона, як добірне зерно, яким маємо всі ми, патріоти держави, засівати поле спілкування, домагатись її розквіту, утвердження на теренах нашої незалежної України.

Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.