четвер, 23 лютого 2017 р.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мова – пісня колискова.
Мова – матері уста.

І. Багряний

Мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА.
Недарма говориться, що без усякої іншої науки ще можна обійтися, а без знання рідної мови обійтися не можна. І це справді так. Людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом її особистості.

21 лютого ми святкуємо Міжнародний день рідної мови. Цю дату визначено на 30-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в жовтні 1999 року, яка наголосила на важливій ролі мови в розвитку освіти, культури, для консолідації суспільства, формування нації і зміцнення держави.
Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні зберігати і шанувати мову, як це робили наші славні предки. Тож, як писав Максим Рильський: «...Як парость виноградної лози плекаймо мову...». Любімо свою рідну мову, бо з нею наше майбутнє і майбутнє України!

Міжнародний день рідної мови був встановлений з метою вшанування пам'яті загиблих захисників бенгальської мови в Республіці Бангладеш, де 21 лютого 1952 року з нечуваною жорстокістю розстріляли студентів-демонстрантів.
Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосила, що щорічно, починаючи з лютого 2000 року, відзначатиметься Міжнародний день рідної мови.
Відзначенням цього дня ЮНЕСКО хотіло привернути світову прогресивну спільноту до безправного становища багатьох поневолених народів, у яких гнобителі намагаються відібрати рідну мову. Проте саме вона є основною ознакою нації, бо формує національний менталітет, є живим свідком історії народу, зберігає його культурні здобутки, є визначальним чинником життя людини і суспільства.

Зараз у світі люди говорять на 6 000 мов, і приблизно половина з них під загрозою зникнення.
Втрата мови — то втрата самобутності. З метою захисту мов та задоволення мовних інтересів національних меншин Рада Європи розробила та прийняла Європейську Хартію регіональних мов або мов національних меншин, яка ратифікована Верховною Радою України 15 травня 2003 року.

В Україні це свято існує з 2002 рокуколи з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне роозпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

За весь час свого існування українська мова зазнавала злети і падіння. Сьогодні, згідно Статті 10 Конституції  України  «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Наша мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік.

«Красо моя! В тобі і мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у лиху годину, і переможний гук лицарів у днину побідню, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого...» 
(Сергій Плачинда).


Дорогі читачі! Українською мовою розмовляли наші діди та прадіди, а матері та бабусі співали колискові! Народ наш сміявся і плакав рідною мовою. Шануйте і любіть рідну мову, піклуйтеся про неї, захищайте, розкривайте для себе її велич й могутню силу. Збережіть її в усій чудовій красі для себе й наступних поколінь!





понеділок, 20 лютого 2017 р.

ПАМ’ЯТІ ТИХ, ХТО НЕ ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ


А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду — сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

День пам'яті Героїв Небесної Сотні відзначається щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".
Саме в ці дні три роки тому під час Революції Гідності протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку.
20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Євромайдану.
Загалом революційні події зими 2013-2014 років забрали життя понад ста активістів Майдану.
21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали "Небесною Сотнею", а під час прощання із загиблими лунала пісня "Плине кача...", яка стала українським народним реквіємом.
Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.
Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького.
До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих.
З 18 по 21 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 84 особи, після 21 лютого – ще 18.
Окрім українців, жертвами стали білоруси, вірмени та грузини.
Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську Незалежність – до Небесної Сотні.
104 Героям Небесної Сотні Президент України Петро Порошенко посмертно присвоїв звання Героїв України, а троє іноземців (громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані) посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні.
Україна заплатила високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи.



Дякуємо Вам, Герої України! Ви назавжди залишитесь у наших серцях… 
 

Масляна



Неможливо уявити собі завершення зими без традиційного масляного тижня, за який кожен справжній українець встигає з’їсти таку кількість смачних млинців, що вистачить на весь рік. А чи знаєте ви, що Масляна – це одне з найдавніших слов’янських свят, тому що бере свій початок ще з дохристиянських часів, у період поклоніння язичницьким богам?

Походження Масниці
Масляна символізувала прихід весни та пробудження природи. Древні слов’яни відзначали “проводи зими” та початок весни і весняного землеробства. В цей день вшановували Сонце, яке несло тепло і пробуджувало природу, тому й готували жертовний хліб, схожий на це небесне світило – млинець.
Перші згадки про Масляну в календарях наших предків датуються ІV ст. н.е. Свято активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром у 988 році. Зважаючи на велику популярність масничних обрядів та їх значення для народу, Православна Церква не відштовхнула народні традиції, а раціонально, з розумом використала.

Коли святкують Масляну?
В наш час сирна седмиця не має чіткої дати святкування, адже залежить від найголовнішого християнського свята Великодня та передує семитижневому посту. У 2017 році масничний тиждень розпочнеться 20 лютого і триватиме до 26 лютого. Сім днів поспіль дозволено вкушати масло, рибу, яйця та молочні продукти. Така їстівна розкіш відобразилася у назві свята – Масляна.
Проте в дохристиянські часи Масницю святкували в період весняного рівнодення, що підтверджують знайдені древні календарі. Та з приходом християнства у Київську Русь, частування млинцями було перенесено на більш ранній термін, поступившись своїм споконвічним місцем Великодню.

Традиційна страва Масляної 
Прихід весни ототожнювали із Сонцем, тому на Масляну готували обрядовий хліб у формі кола – млинець. Стародавні слов’яни вірили, що разом з круглим, рум'яним млинцем вони з'їдають частинку тепла і могутності небесного світила. На Русі млинці готувались в круглих глиняних пательнях із зубчатими краями й прокресленим по глині хрестом – знаком сонця.
Вареники вважаються символом Місяця, тому що своєю формою нагадують його обриси. Свого поширення ця страва набула на території України у період козацтва. Беручи до уваги мінімум півтора тисячолітнє походження свята та відсутність вареників у меню давніх слов’ян, традиційною стравою Масниці являються саме млинці, а вареники увійшли в традицію лише в останні століття.
Млинці ж, навпаки, у язичницькі часи були неодмінним атрибутом святкування Масниці та Весняного сонцевороту – поворотної точки, що символізує перемогу денного світла над довгими зимовими ночами. Недарма кажуть: "Без млинця - не Масляна".

Традиції
Один з давньоруських звичаїв полягав у тому, що перший спечений млинець був за упокій усіх померлих родичів. Його традиційно віддавали убогим або залишали на підвіконні.

У неділю перед масляним тижнем традиційно провідували родичів, сусідів чи друзів, а також запрошували їх в гості. Саме в цей день за святковим столом можна було вживати м'ясо, останній раз перед Великим постом. Цю неділю називали м'ясною.

Тиждень Масляної традиційно поділяють на дві частини – вузьку (з понеділка по середу) і широку (з четверга до неділі) Масляну.
Понеділок — зустріч
Масляна незмінно починається в понеділок, назва якому — зустріч. В цей
день діти споруджували опудало з соломи, шукали йому одяг зі старих ганчірок. Потім дітлахи ходили по всьому місту чи селу з піснями. Їх за це пригощали млинцями. Раніше це було блюдо не для бідних. Перший млинець завжди віддавали убогим, за упокій душ спочилих. До обіду всі діти йшли кататися на санках і наспівувати:
Масляна, Масляна,
Ми тобою хвалимось,
Катаємося На санчатах,
Млинцями об’їдаємося!
У понеділок на санках каталися лише діти, а дорослі приєднувалися до них десь до середини тижня. Існувала також думка, ніби в того, хто далі всіх з’їде з гори, буде рости самий хороший льон.

Вівторок — загравання
Це день, присвячений молодим закоханим. Всі молодята, які нещодавно відгуляли весілля всім селом, повинні були приєднатися до катання на санках з гори. В цей же час продовжували пекти млинці і пригощати гостей, сусідів. Люди відвідували один одного, спілкувалися. Юнаки знайомились з дівчатами, а молоді красуні виглядали майбутніх наречених.

Середа — ласунка
У середу тещі наготавливали млинців і запрошували в гості зятя. Ось звідки взялася прислів’я «до тещі на млинці». Незаміжні і неодружені в цей день приміряли на себе весільні наряди і йшли кататися з гір. А юнаків, які ще не встигли вийти заміж в минулому році, все село подкалывала і придумувала завдання, щоб «спокутувати провину», а хлопці, в свою чергу, відкуповувалися солоденьким: млинцями і цукерками.

Четвер — розгуляй
У четвер на головну площу збиралися всі жителі міста чи села. Не дарма
цей день називають розгулом і широким четвертком. На площі проводилися кулачні бої, будували і завойовували снігові містечка. Люди одягалися, як хотіли. А солом’яне опудало у четвер піднімали на гору і оточували віниками. Там воно повинно було простояти до воскресіння.

П’ятниця — тещині вечірки
Тепер родичі мінялися ролями. Теща йшла в гості, щоб відвідати чоловіка своєї дочки і спробувати млинці, випечені спеціально для неї. Зять обов’язково повинен був самостійно запросити свою родичку напередодні ввечері. А теща відправляла в будинок доньки все необхідне для приготування млинців, наприклад, сковороду, барило масла або мішок борошна. Така традиція — прояв поваги один до одного.

Субота — золовкині посиденьки
Цей день був нелегкий для невісток, адже вони запрошували всю рідню в гості. За звичаєм, пекли млинці різних видів та на різний смак. Нерідко саме в суботу опудало знімали з горба, садили на сани і катали по всьому місту. Потім спалювали і веселилися навколо нього. Влаштовували співи, танці. Багато роблять помилку, думаючи, що спалюють опудало Масляної. Насправді ця солом’яна лялька — символ зими. Спалюючи її, люди прощаються з холодами і взимку, чекають тепла.

Прощена неділя
В кінці тижня всі відчували, що наближається Великий Піст. Саме тому люди просили один в одного прощення, прощали, намагалися позбутися від усього гріховного. В цей день нерідко відвідують кладовища, залишають на могилах родичів млинці.



Розваги
У стародавні часи це свято не обходилося без катань на конях, а молоді хлопці старалися спеціально до Масниці обзавестися саньми і прокатати молодих дівчат. Молоді пари обов'язково брали участь у таких розвагах. Упряжки з кіньми з дзвониками і веселим сміхом вершників ганяли за годинниковою стрілкою навколо сіл, намагаючись розбудити природу і відлякати зиму.

Іншою поширеною розвагою було катання на санках з гір. Веселі спуски з поворотами і падіннями користувалися великою популярністю у молоді.

Діти та підлітки щодуху каталися на прикрашених гойдалках. Було прийнято влаштовувати цікаві та веселі ігри. У цей час старші хлопці та дівчата активно залицялися одне до одного і шукали собі наречених, щоб після Великодня зіграти весілля.


Якщо на Масляну ще лежав сніг, на гуляннях будувалися снігові містечка або фортеці. Потім різні групи учасників намагалися штурмом взяти сніжне укріплення супротивників. Цей процес супроводжувався веселою грою в сніжки.

пʼятниця, 17 лютого 2017 р.

17 лютого — День спонтанного прояву доброти


Свято доброти покликане об’єднати всіх людей планети.


 Це свято має досить нетривалу історію. Його поява пов'язана з ініціативою міжнародних благодійних організацій, які вирішили об'єднати під гаслами доброти всіх людей планети — незалежно від їх громадянства, віросповідання та національної приналежності.

Святкування Дня спонтанного вияву доброти в Україні поки проводиться практично непомітно, оскільки про нього мало хто знає. 
Суть свята полягає в безкорисливому і безмежному прояві доброти по відношенню до всіх оточуючих. Справжня доброта, на думку організаторів цього свята, не повинна чекати похвали або подяки.

Головна нагорода за доброту людини — радість інших людей.

Дане свято — це привід згадати про справжні цінності нашого життя і про те, що доброта здатна зцілити від душевних мук і недуг кожного, хто її виявляє. 
Тому проявляти добрі наміри у всіх своїх діях повинна постаратися кожна людина.

Поширюючи вірус «Епідемії Доброти» ,ми запрошуємо всіх взяти участь у благодійних акціях,які повинні стати закономірністю :

- «Звільни місце» - потрібно привчити чоловічу половину звільняти місце в транспорті для прекрасної статі !

- Скажи «Дякую» та «Посміхнись» - завдяки карткам «Дякую» та «Посміхнись» навчити людей висловлювати вдячність та дарувати посмішки просто так !

- «Комплімент» - скажіть комплімент незнайомому перехожому, подаруйте йому гарний настрій !

- «Листівочка» - напишіть листа батькам, друзям,яких давно не бачили,привітайте зі святом !

- Просто робіть гарні вчинки протягом дня, показуйте,що то не важко, що то приємно і потрібно !

Така масовість добрих та гарних вчинків цього дня не повинна залишитись непоміченою,без наслідків.

І ми впевненні,що у серцях людей прокинеться той світлячок,який буде дарувати добро кожному щодня !

Стрітення Господнє


Різдв’яний круг свят завершується празником Господнього Стрітення, що його святкуємо сорокового дня по Христовому Різдві  15 лютого. Як і Різдво, Стрітення належить до 12-ти найбільших (окрім свята над святами – Великодня) свят церковного року. 
В цей день згадується євангельська подія, коли на 40-й день після народження Христа, його земні батьки – Діва Марія та Йосип Обручник принесли Немовля Ісуса до Єрусалимського храму. 

Таку назву празник має тому, що у цей день відбулася стріча Божої Дитини - маленького Ісуса і його Пресвятої Матері з праведним Семеоном.
Закон Мойсея приписував, що кожна жінка по народженні дитини протягом 40 днів не сміє входити до храму, бо в тому часі вона вважалася нечистою. На ці 40 днів припадав період очищення. Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом. І все ж вона у покорі сповняє приписи закону і приносить у жертву дві горлиці, бо 40-го дня відбувався обряд пожертвування Богові і народження хлопчика. За Божим просвіченням Семеон у Дитятку Ісусі пізнав Месію, бере його на руки, прегарною молитвою благодарить Господа Бога за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявління: прославити Богоявління на землі, звеличити Христове Божество та віддати честь Пречистій Діві Марії як Богоматері.

Стрітення в народному календарі

Стрітення - не лише церковне свято. У цей день, за народним повір’ям, зима зустрічається з весною. З давніх-давен Стрітення чекали з особливим нетерпінням і урочисто відзначали, а тому приурочувалося до цього свята чимало звичаєвостей як церковних, так і побутово-господарських.
Передусім, в церквах освячували свічки. Їх дбайливо берегли протягом року і часто використовували як лікувальний, протизлодушний чи заспокійливий засіб. Дівчата - відданиці на тих свічках часто гадали – щоб “за полум’ям взнати з якої сторони сватів чекати”. Тією свічкою обкурювали хату та інші подвірні споруди, щоб оберегти себе й худобу від хвороб і нещасть, а також вози та інший сільськогосподарський реманент, коли вирушали на першу оранку, щоб всяка сівбиця рясними сходами проросла”.
Із Стрітенням пов’язано багато різних повір’їв та прикмет, відображених у
народних прислів’ях.
Наприклад:
“Якщо на Стрітення сніг – чекай ранню весну на поріг”, 
“Якщо на Стрітення капле із стріх – зима ще довго протягне”, 
“Якщо на Стрітення погода морозна і ясна – буде весна файна” . 
На Стрітення пильно слідкували за станом погоди.
Тепло і відлига в цей день віщували ранню і теплу весну, мороз – тривалу зиму. Коли на Стрітення ішов сніг – весна передбачалася дощова, коли лютувала хурделиця – пізня й холодна, а коли день був похмурий, без сонця, ще не даватимуть спокою морози... 
Крім того, селяни стежили за розміром бурульок. Вважалося: якщо у увечері вони короткі до весни снігу випаде небагато, а якщо довгі  – ще будуть рясні заметілі.
Стрітення чекали і пасічники. Вони вважали: як капатиме зі стріх водичка, так прибуватиме і мед.
Коли на Стрітення від морозу яйце трісне, чекай на хороший урожай – погода буде помічницею.
Уранці сніг -  урожай раннього хліба. Відлига - буде добрий урожай пшениці, А вітер – вродять фруктові дерева. Якщо на Стрітення просохло від вітрів - весну чекай за сорок днів.


Часопис «Українські традиції» розповідає нам таке: 
«На Стрітення святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову - ще не вживану - посудину, приносили додому і пильно берегли. 
Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це - цілюща вода. 
Нею натирали хворі місця і вірили, що "поможе". Найкраще ця вода помагала від "пристріту" - від хвороби, що її спричиняло "погане" око.  

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: "Боже тебе збережи!". Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.
Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса - врожай, нема роси - немає врожаю.



четвер, 16 лютого 2017 р.

Афганістан болить в моїй душі...

Двадцять вісім років тому, 15 лютого 1989 року, закінчилася одна із трагічних воїн другої половини ХХ століття – війна в Афганістані.
Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року. Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання.
Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і стало її активним учасником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку надавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка-Шинданд-Кандагар, Термез-Кундуз-Кабул, Хорог-Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.
До складу радянського контингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.
Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року - 3340 днів (дев’ять років, один місяць, дев’ятнадцять днів).
Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених в квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в дев'ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року.
За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50 183 військовослужбовців. Ще 50 100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року.
15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох країн. Насправді на території Афганістану залишалися як радянські військовослужбовці, що потрапили в полон до душманів, так і підрозділи прикордонників, що прикривали виведення військ та повернулися на територію СРСР лише в другій половині дня 15 лютого. Прикордонні війська КДБ СРСР виконували завдання з охорони радянсько-афганського кордону окремими підрозділами на території Афганістану до квітня 1989 року.
Кожен четвертий із майже 600 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афганістані, — наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, — українець.
Зараз в Україні — понад 150 тисяч ветеранів афганської війни, з них близько 8-ми тисяч мають поранення, понад 6 тисяч є інвалідами. У складні для країни часи воїни-афганці проявили героїзм і мужність на Донбасі, де у боях загинуло більш як 70 воїнів, серед яких і перший заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану, Герой України легендарний Олег Міхнюк. Пройшовши пекло Афгану, мужній десантник загинув, боронячи незалежність і цілісність Батьківщини вже сьогодні...
Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця.

15 лютого ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.