День Соборності – шлях крізь віки

22 січня наша держава відзначає особливе свято – День Соборності України. В ньому відобразилася головна особливість багатостраждальної долі української держави, нашого народу. Століттями народ України не мав власної держави і був роз’єднаний кордонами держав, які загарбали етнічну українську територію.

Початки поняття соборності заклали ще за часів Київської Руси-України її великі князі: Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах. Вони зміцнювали українську державу, збирали до купи її землі.

Згодом за часів відновлення та існування Української козацької держави естафету соборності підхопили та розвивали такі гетьмани України як Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У часи міждержав’я України ідея соборності знайшла своє відображення у працях українських мислителів. Жила вона і серед українського народу – заходи, присвячені ідеї соборності збирали велику кількість учасників з різних його верств.

Та остаточно ця ідея державних мужів та мислителів і водночас споконвічне прагнення українського народу були фактично та юридично зреалізовані 22 січня 1919 року в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.

Цьому передували події національно-визвольних змагань українців на теренах Західної та Наддніпрянської України, які тоді входили до складу Австро-угорської та Російської імперій. Після розвалу останніх, в результаті подій викликаних Першою світовою війною, на цих теренах України були утворені: 7 листопада 1917 року у Києві – Українська Народна Республіка, а 19 жовтня 1918 року у Львові – Західноукраїнська Народна Республіка. Відразу між урядами УНР і ЗУНР почалися переговори про втілення ідеї соборності. І вже 1 грудня 1918 року у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об’єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу.

В результаті 22 січня 1919 року у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об’єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Цим юридично оформлювалося їх об’єднання в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Та зважаючи на тогочасну несприятливу для України світову зовнішньополітичну обстановку та військову агресію більшовицької Росії, незалежність було втрачено. Україна була знову поділена між різними державами. Остаточне об’єднання території України в сучасних кордонах відбулося після Другої світової війни, яке дісталося нашому українському народові ціною великих жертв руйнувань і відсутністю незалежності. Український народ в тодішній УРСР, як складової Радянського Союзу, хоч і був єдиним, але позбавленим права на самостійне вирішення свого життя і своїх потреб.

Проте протягом цього часу прагнення українського народу до незалежності не згасало і як тільки знову захиталася чергова імперія, цього разу радянська, народний рух за незалежність почав набирати потужних обертів. Однією з його масових акцій стало проведення 21 січня 1990 року живого ланцюга між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом на честь соборності Українських земель. За різними оцінками, участь в акції взяли від пів до трьох мільйонів українців. І невдовзі 24 серпня 1991 року Україна здобула омріяну віками незалежність.

В незалежній Україні День соборності як офіційне свято почали святкувати з 1999 року, оскільки події 22 січня 1919 року мають для України та її народу велике політичне та історичне значення.

Сьогодні в часи, коли частина території нашої держави анексована і агресор здійснює пропаганду сепаратистських настроїв, ідея соборності, яку передбачає це свято, є дуже актуальною. А багатовіковий досвід щодо втілення цієї ідеї в життя українським народом вчить, що тільки в єдиній соборній і неподільній Україні наш народ може знайти своє щасливе майбутнє. Це звичайно не влаштовує зовнішніх наших недругів, але ще Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» засуджує міжусобиці та закликає до об’єднання перед лицем зовнішньої агресії.

Хрещення Господнє

19 січня українці святкують третє і завершальне свято різдвяного циклу. Воно називається Водохреща, Хрещення Господнє або Йордан. У цей день прийнято пірнати у ополонки та запасатися освяченою водою, за якою ходять на річку або до джерел. Така вода володіє цілющою силою.

Історія свята

Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення на Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Коли вийшов на берег з небес, почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм сином, і на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята - Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець - в голосі, Син Божий - у плоті, Дух Святий - у вигляді голуба.

Хрещенська вода і її властивості

Опівночі перед Хрещенням набрана з річки вода вважається цілющою; вона зберігалася за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Ще за тиждень до Хрещенням прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою та обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували - теж з льоду престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок - "царські врата".

Вранці в церкві відбувається богослужіння. Після нього весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає "Глас Господній...", за хором йде священик, а за священиком - народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик для води.

На річці, біля хреста, вся процесія зупиняється і стає на льоду великим кольоровим колом. Після недовгої відправи священик тричі занурює в ополонку хрест і читає молитву.

Коли воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають її в свої посудини. З найдавніших часів християнська церква вважає освячену йорданську воду святою. Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також збризкують будинок, щоб його обходило всяке нещастя. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих, ніж свята вода.

У день Хрещення віряни можуть скупатися в ополонці, щоб вилікуватися від недуг. Традиція купання на Водохреща є у всіх християнських країнах. Після того, як батюшка освятить воду в ополонці, охочі занурюються з головою три рази, хрестячись і промовляючи молитву. Суть обряду полягає в тому, що віруючі готові піти за Христом, приймаючи хрещення і християнську віру. Він винятково добровільний, оскільки ніхто не зобов'язаний пірнати в холодну воду.

Повір'я і традиції

Після освячення всі люди повертаються додому. Батько бере з-за образу Божої Матері жмут сухих волошок, мочить їх у свяченій воді і кропить усе в оселі; потім бере крейду і креслить хрести на образах, дверях та шафах. Після цього сім'я сідала за стіл, але перед їжею пили святу воду, бо вважається, що освячена на Водохреща вода має вживатися натщесерце, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

Після обіду дівчата бігають до річки вмиватися в "йорданській воді" - "щоб були рожеві лиця". На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки, "щоб ся вмила і красна була".

У місцевостях уздовж Дніпра було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з "Йорданню". Так, коли процесія йшла на річку, то "знаючі" люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці - нещасливий рік для дітей, граки - для молодих людей, а якщо пролетять гуси, то старі люди в цьому році будуть дуже хворіти, а то й помирати.

Попіл після Різдвяних свят не можна зберігати - ні в хаті, ні на подвір'ї, тому що "буде пожежа"; ввечері на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.

Наші предки вірили, що коли священик занурює хрест у воду, всі чорти і всяка нечиста сила вистрибують з річки та залишаються на землі до тих пір, поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею пірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. Тому побожні люди похилого віку раніше не дозволяли своїм невісткам прати білизну протягом цілого тижня після Хрещення - "щоб більше вимерло нечистої сили від хрещенських морозів".

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і розваг. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї ходили один до одного в гості.

Кілька народних прикмет на Водохреща

    ·        Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре;    

         якщо ж тільки на сході - добре вродить                жито,  на  півдні  -  просо,  на          

         півночі - гречка.

·        Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай.

·        На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю.

·        Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругв горобці, то велика смерть на дітей, граки - на молодь, а гуси - на літніх.

·        Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.

·        Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.

·        Йде сніг - на врожай гречки: зранку - ранньої, вдень - середньої, а ввечері - пізньої.

·        Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді.

·        Якщо в цей день зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди.

·        Йде лапатий сніг - на врожай.

·        Якщо похмуро - хліба буде вдосталь.

·        На Водохрещі день теплий - буде хліб темний.

·        Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре.

Хай Різдво у вашу хату принесе добра багато

Новорічно-різдвяні свята у дитячій бібліотеці продовжилися на початку нинішнього нового року, коли бібліотекарі потурбувалися про те, щоб настрій у діток тільки зростав в очікуванні теплого спілкування, активних ігрових і конкурсних програм.

Саме таким заходом стала різдвяна мандрівка «Хай Різдво у вашу хату принесе добра багато».

На святі були присутні молодші читачі бібліотеки,які завітали у ці  дні до дитячої книгозбірні.Бібліотечні працівники привітали їх з Новорічними святами.У пізнавальній формі розповіли про традиції святкування Різдва в українських селах та містах. А потім запросили здійснити цікаву мандрівку, сповнену чудес, загадок, пісень, танців.

Кожен бажаючий мав змогу виявити свій талант декламуванням віршів і різдвяних піснеспівів у довільній формі.

 

Не менш цікавою для дітей виявилася і вікторина «Зимова круговерть», у ході якої дітлахам запропонували відгадати загадки на зимову тематику.

Всі ці забави дуже колоритно гармоніювали з дитячим сміхом і жартами.

Звичайно, позитивний настрій був би неповним, якби не музичний супровід у вигляді розважальних святкових композицій, дібраних згідно тематики.

Діти залишили бібліотеку задоволеними і щасливими, тому старання бібліотекарів виправдалися. 

Вже Різдво на порозі!

Всі ми покладаємо особливі  й радісні надії на прихід зими. Адже саме взимку ми святкуємо багато світлих, добрих та веселих свят - це день Святого Миколая, Новий Рік, Різдво Христове. І саме Різдво має особливий родинний характер, забарвлене доброзичливістю, теплотою, сподіваннями на краще. Ми чекаємо, що Дитя-Христос, який приходить до нас у зоряну Різдвяну ніч, наповнить новою доброю силою наші серця і душі.

Різдво в Україні – одне з найважливіших свят у році, що має багатовікові традиції. Найбільше вони збереглися на Західній Україні, де вплив «совка» не був надто сильним і не знищив нашу давню  культуру. Та із становленням української незалежності, всі надбання наших пращурів стали швидко поширюватися країною, традиції святкування релігійних свят стали відомі усюди. Те, про що колись боялись говорити наші бабусі і дідусі, тепер на устах у кожного: від малого до великого.

Україна має свою унікальну культуру та історію. Взагалі, цикл релігійних зимових свят вважається чи не наймістичнішим з усіх. В цей період ворожать на майбутнє, вірять в прикмети, по-особливому вшановують тих, хто відійшов у вічність. Та найулюбленішим і найцікавішим, як для дітей, так і для дорослих, є свято Різдва Христового. До нього ретельно готуються заздалегідь. З періоду жнив, після закінчення збору урожаю, роблять Дідуха – головного атрибута Різдва. Збирають його з різних злакових видів культур: колосків жита, пшениці, вівса, проса, а також добавляють у сніп різні духмяні трави. Хто з господарів має свою пасіку, той неодмінно робить з воску свічки, які використовують у молитві на Свят Вечір. Діти та молодь збираються разом та вчать колядки, готують вертепи. Важлива робота в господарстві має бути завершеною до свят. Господині прибирають оселю, розвішують вишиті рушники, застеляють нові скатертини. Кожний господар намагається придбати новий одяг та посуд для всього сімейства. Протягом Пилипівського посту, який триває з 28 листопада до 6 січня, кожний член родини має неодмінно підготуватися до Різдва, пробачити всі образи, прийти до церкви на сповідь.

Надзвичайно цікавою традицією в надвечір’я Різдва є Свята Вечеря або «Багата кутя», до якої обов’язково входять дванадцять (за кількістю апостолів) пісних страв, кожна з яких має свій символ. Головна страва Кутя – символізує єднання з Богом, пшениця в якій – це сакральна частина вечері – тема життя і смерті, єднання світу живих із світом померлих, мак – символ мучеництва, безневинно пролитої крові, мед –  чистоти.

Особлива по значимості страва – це  горох – «сльози» Божої Матері, які проливаються за наші гріхи. Страви з капусти символізують міцність, скупченість, співпрацю, а з риби – віру, що і є основними складовими християнства. Обов’язково готують  душенину або пісний борщ з грибами. Як і голубці з картоплею, ці страви означають мир, злагоду та Божу любов. Вареники символізують достаток, а грибна підлива до них – продовження роду. Страви з квасолі є символом здоров’я та довголіття, а узвар п’ють для очищення тіла та душі, для приготування якого використовують тільки ту воду, яка була набрана до сходу сонця. Не забувають в цей Вечір і про найменших, тому для них готують солоденьке – пампушки з начинкою із маку, вишень або рожевого повидла. Всі, хто повірили в Бога – отримали вічне життя, Ісус любив дітей, і вважав, що саме таким, як вони, належить Царство Небесне, то ж пампушки – це символ вічності. «Хліб усьому голова», тому і у Різдвяному меню є паляниці та короваї. В різних куточках України  страви можуть несуттєво відрізнятися.

Перед Вечерею господар заносить в домівку солому і сіно, щоб це

нагадувало про те, що Спаситель народився не в царських палатах, а в яслах овечого хліву. Соломою стелять підлогу, а сіном застеляють стіл, на кожний кут кладуть по головці часнику – оберігаються від нечистої сили. В цей день нічого не їдять аж до сходу першої зірки. Розпочинається Свята Вечеря молитвою, за святковим столом запалюється свічка. Одну тарілку завжди ставлять лишньою – для духів померлих, які, вважається, неодмінно приходять на це свято. Тому після Вечері не прибирають нічого зі столу, щоб їх не образити. Господар починає трапезу із куті, за ним і вся родина. Існує думка, що на Свят Вечір треба їсти ложками, щоб у домі був мир і злагода і не було ніяких непорозумінь у стосунках, які символізує виделка. Вечеря триває не довго (близько двох годин), тому протягом цього часу не бажано вставати з-за столу.

Далі починається найцікавіше. Повечерявши, колядують. Діти співають під вікнами у сусідів.Вони підходять до хати, просять господаря благословення на колядування. І за це отримують солодощі або гроші. Ті діти, яким виповнилось по п’ятнадцять років – розігрують вертепи, різдвяні оповідання. Їх запрошують до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримуються, вклоняються всім, хто у господі, і поспішають до іншої хати. Молоді парубки та дівчата збираються і ходять один до одного у гості. Вважається, що кому протягом вечора пощастить скоштувати кутю дванадцять разів, тому щаститиме цілий рік. В цю ніч не лягають спати, кажуть: «Хто проспить Різдво, той проспить Царство Небесне». Зранку всі люди йдуть до церкви на Святкову Службу Божу. Так зустрічають перше велике свято – Свято Різдва Христового.

Як співається у відомій колядці, що до нас ідуть «три празники в гості»,

тому на цьому різдвяні свята не завершуються. 14 січня ми відзначаємо свято Святого Василя, якому передує Щедрий Вечір («Щедра кутя»): теж із дванадцятьма стравами, але вже не пісними. Після Вечері діти йдуть щедрувати, а молодь збирається для ворожіння на суджених.  І завершує Цикл Різдвяних Свят – Хрещення Господнє, напередодні якого  маємо останню Різдвяну Вечерю, так звану «Голодну кутю». В давнину ощадливі господині готували страви на весь святковий період, і тому, до Богоявлення їх вже майже не залишалось – так і з’явилась  така назва. Протягом цього періоду вітаються один з одним: “Христос народився – Славімо Його”.

Різдвяна легенда

Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік

Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

На столі свята вечеря,

вся родина за столом,

 відкриває Ангел двері

 позолоченим крилом.

 Пахне хлібом і кутею,

 сяє зірка, сніг рипить

і колядка над землею

з добрим Ангелом летить.

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ

З Новим Роком!!!!

Вітаємо Читачів нашого блогу

             з Новим Роком!

Нехай він принесе вам чимало неповторних миттєвостей, яскравих вражень, нових досягнень, а будь-яка діяльність приносить користь та задоволення.

Неначе в казці добрим дивом 
Хай Новий рік у дім ввійде.
Щоб цілий рік жилось щасливо, 
І завжди малося усе. 
Хай рік Новий, Різдво Христове 
Вам подарують дні  казкові, 
Мов чистий сніг, що землю гріє, 
Хай зігріває Вас надія